2016-ий подарував нам якусь скажену кількість крутих ігор, добра половина з яких виявилася вкрай приємними несподіванками. Новий рік тільки-но узяв старт, а на обрії вже майорять десятки значних і не дуже релізів. Світ побачать новий South Park, Mass Effect: Andromeda, нарешті вийде людське перевидання Bulletstorm, а на ПК заявляться такі поважні гості як Tekken 7, ремастер Final Fantasy XII і Final Fantasy Tactics ( яку любителям покрокових тактичних ігор пропускати не рекомендується). Завсідники арена-шутерів рахуватимуть дні до появи Quake Champions, аси автотреків готуватимуть апаратуру для Project CARS 2 чи Gran Turismo: Sport, Девід Кейдж знову втиратиме, що ви не знали справжньої сили людських почуттів, якщо не грали в Detroit: Become Human, а комусь для ґеймерського щастя вистачить і Sniper Elite 4.

Та як не крути, у щорічному циклі ігрових релізів завжди є ті особливі речі, які викликають розмаїття емоцій — від всеохоплючої надії до непоборної сверблячки в дупі. Ти або смакуєш кожен трейлер такої, або не дивишся їх узагалі, щоби не каламутити собі сприйняття; ти жадібно виловлюєш усі нові подробиці проекту, надієшся на дочасний доступ чи хоч якусь там бетку, і сидітимеш до пізньої ночі в очікуванні релізу.

Саме про десять таких ігор, які палко чекають в редакції PlayUA, ми вам зараз і розповімо.

Впершись у стелю своїх можливостей (або скотившись у каналізаційну клоунаду — називайте, як хочете), RE забила твердий та різьблений на шутер від третьої особи. Зустрічайте: вигляд від першої особи, скрадання, втеча від безсмертних маніяків у замкнутому приміщенні і нарешті справжній жахастик, а не трешове зомбі-порно. Сильні дози Silent Hill (зокрема Р.Т.), що їх укололи в Resident Evil 7, розділили ґеймерів на два табори: одна частина плюється кислотою і бажає розробникам смерті, інша поняття не має, якою буде гра на виході, але дуууже хоче дізнатися. Гадаю, не варто пояснювати, до якої групи належимо ми (особливо після проходження нещодавньої демо-версії).

Плюс уся іронія в тому, що хоча Resident Evil 7 і скидається радше на переосмислення, вона багато в чому повертається до витоків серії: тут вам і бек-трекінг, і полювання секретними предметами, і найголовніше — серйозне ставлення до понять “жахи” та “виживання”.

For Honor — це чу-ва-чі. Не більше й не менше. Тільки на смерть. Ця проста, усім змалку відома схема дозволила черговій грі Юбісофт створити неймовірно напружені, захопливі й блискавичні дуелі. Лицарі, вікінги та самураї зійшлись у нескінченному бойовиську і дозволяють вам випробувати не лише свою реакцію, а й уміння передбачати дії суперника.

Власне, тут одних двобоїв би вистачило, однак розробники докинуть ще кілька мультиплеєрних режимів. Та попри мережеву сутність гри, найбільше інтригує сюжетна кампанія: вона вже впоралася із поясненням, якого дідька лицарі, вікінги та самураї співіснують в одному місці та в один час — тепер залишається вміло розкрутити решту інтригуючих моментів і зробити ігролад хоч трішки багатшим за звичні мультиплеєрні баталії.

Ну і неможливо не згадати візуальну соковитість: уже альфа-версія тішила хай невеликими, проте деталізованими рівнями й до дрібничок змайстрованим спорядженням бійців. На це все приємно дивитися, у це все приємно грати, а з довготривалою підтримкою, як у R6:Siege,  For Honor має всі шанси надовго обжитися в ігротеці.

На відміну від Divinity: Original Sin 2, з якою уже все ясно (саме тому цю гру не винесено окремим пунктом в цьому переліку), оця конячка досі залишається темною. Torment: Tides of Numenera зі старту назвалася наступницею великого і страшного  Planescape не лише для того, щоби легко зістригти гроші на чужій ностальгії — творці справді докладають зусиль, аби гра була гідною своєї назви.

З часу найпершої появи гру помітно поліпшили, облагородили інтерфейс, відбалансували предмети та змінили пролог, забравши дурнувату недобойову сцену. В усьому ж іншому Torment: Tides of Numenera чудова: тексти, квести, персонажі, та особливо світ. “Нуменера” Монті Кука (настільна гра, яка свого часу також поставила на вуха весь Кікстартер) виявилася доречним сетингом, аби розповісти історію безіменного покидька і Мінливого Бога та знову шукати відповідь на одне-єдине запитання: “Чого варте життя однієї людини?”

Остання гра серії Ghost Recon вийшла понад 5 років тому, остання хороша Ghost Recon — аж 10. І тепер, як і перша згадана гра в цьому переліку, Ghost Recon: Wildlands викидає на смітник футуристичні примочки та переносить бійців тактичної розвідгрупи “Привид” у сучасний сетинг.

Хоча дебютний трейлер і натякав на мандрівки по всьому світу, події Ghost Recon: Wildlands відбуватимуться тільки у Болівії. Є у нас величезна мапа з кількома біомами та купою населених пунктів, є організований наркокартель, який павутиною обплутав регіон, і є конкретне завдання — розвалити цю злочинну структуру та знешкодити її ватажка. А от як ми це робитимемо — вирішувати вам. Хтось покладатиметься на стелс, хтось воюватиме відкрито, але частіше траплятиметься традиційне “стелс провалився, тому пора діставати зброю”. Сотня з гаком місій (не переймайтеся, це загальна кількість, а реальна залежатиме від стилю вашого проходження), кілька угруповань зі своєю репутацією та можливість кожному в загоні виконувати своє завдання задля успіху операції (таке собі продовження пограбувань з GTA Online) — все це неабияк піднаджує чекати весни.

Один постер і 30-секундний тизер — цього компанії Rockstar вистачило, щоби підняти рівень очікування Red Dead Redemption 2 десь до стратосфери. Ігрові вестерни досі в шаленому дефіциті, тож Red Dead Redemption 2 хапатимуть темпами не гіршими за GTA V (тим паче зараз, коли перша частина виявилася найзапотребуванішою грою чинного покоління консолей).

Наразі нічого невідомо про головних героїв чи події гри. Втім, уважні гравці помітили у постері кілька натяків на приквел, який більше розповість про бандитське минуле Джона Марстона і його колег по зброї. А от наявність мультиплерного режиму Red Dead Online — це вже навіть не припущення, а факт. Хто вже по горло ситий забавами в GTA Online, той разом із друзями зможе грабувати поїзди, банки, коровани диліжанси, просаджувати всі гроші за покером в салуні, викликати інших гравців на дуелі опівдні, а наприкінці дня дружною ватагою поскакати прерією у захід сонця.

Минулий рік видався вкрай плідним для стратегій, і однією з його перлин стала Total War: Warhammer. Та довгі роки у спільноті фанів WH панувала лише одна стратегія — Dawn of War. І тепер, 7 років опісля виходу другої частини, компанія Relic готова відстояти свою корону і довести, що фентезійна Ваха не може тягатися зі 40k. На Dawn of War III покладено величезні сподівання спільноти, однак одностайно схвальні відгуки надихають.

Dawn of War III палитиме з усіх своїх гармат: будуть вам тут і класичні RTS-розбудови з баталіями величезних армій, і координовані загони з надпотужними (а часто й гігантськими, на добру десятину екрану) бойовими одиницями, і запекле протистояння орків, ельдарів та космодесантників у боротьбі за зброю вселенського рівня крутості.

Якщо від Platinum Games слід чекати передусім красивої та стрімкої боївки, то від Ninja Theory — красивої, стрімкої боївки, яскравих персонажів, доладної історії, стильного художнього оформлення… одним словом, усього. І Hellblade має стати для маленької кембриджської команди не лише новою ігротворчою вершиною, а й доказом життєздатності їхньої так званої indie-ААА моделі.

Hellblade — це історія про войовницю, яка опинилася у кельтському чистилищі, і тепер має дати бій демонам, передусім своїм внутрішнім. У цій грі Ninja Theory хочуть як ніколи далеко зайти у показах посттравматичного синдрому, деменції, розмноження особистостей та інших психозів. Для цього була проведена титанічна дослідницька робота, до створення гри долучалися професори психології, тренери та власне люди, які страждають від психопатологій — а все для того, щоби Сенуа, головна героїня, правдоподібно страждала як на візуальному, так і слуховому рівнях.

Ninja Theory попри всі труднощі й негаразди продовжує шукати нові шляхи розвитку слешерів, адже цей жанр безумовно здатний на більше, ніж просто на танці з мечами й вогнепалом. І саме тому хочеться, щоби в Hellblade усе склалось чудово.

Даніель Вавра, режисер і сценарист найпершої Mafia, якось задумав створити рольову гру в середньовічному сетингу, але без набридливої фентезі-атрибутики. Ніяких тобі чарів, ельфів, драконів тощо — лише історично достовірні будівлі, історично достовірні обладунки й вбрання, історично достовірне фехтування, історично достовірне… все, що тільки можна. І на тлі цього автентичного й відкритого ігрового світу розгортатиметься ваша власна пригода, де зможете бути ким-завгодно: лицарем, бардом, розбійником тощо.

Насправді, Kingdom Come: Deliverance чекаєш передусім щоби поглянути, наскільки вдалося втілити такий амбіційний задум у життя, чи довелося піти розробникам на певні жертви і чи вийшла з цього зрештою захоплива й продумана гра. Чимало ігор в погоні за надмірною історичною достовірністю всього і вся загиналися ще до релізу, тож украй цікаво, якою ж вийде Kingdom Come: Deliverance.

Французькі майстри-художники із Dontnod роблять усе, аби кожна їхня наступна гра разюче відрізнялася від попередньої. Провівши нас Парижем майбутнього і сучасним американським містечком, ігротворці рушають у вікторіанський Лондон, аби перевірити на міцність клятву Гіппократа.

У Vampyr нам відведено роль лікаря, який захворів вампіризмом. Ясна річ, аби не сконати, йому доведеться пити людську кров. Штука в тім, що спожити можна кожного NPC, включно з квестовими, бесмертних тут нема. От тільки якщо відсутність персонажа помітять, то в місті наростатиме градус тривоги і полювати буде важче. Та якщо ваш лікар все ж не захоче чинити зла, то може полювати на грабіжників, ґвалтівників та інших злочинців — під нічним небом саме вони, а не ви, будуть здобиччю.

А ще ж тут буде основна сюжетна лінія з десятками побічних квестів, система поліпшення героя, використання у бою як предметів оточення і вогнепалу, так і вампірських суперсил… Одним словом, Vampyr обіцяє мати в собі багато всього, і кортить подивитися, як маленька студія впорається з подібним проектом.

Ось і вона — гра, про яку мені вдається розповідати або дуже багато, або вкрай мало. Зараз краще обрати другий варіант.

Prey — це гра від Arkane. Prey — це гра, яку пише Кріс Авеллон. Prey — це каталізатор параної. Це гра, яка в гіршому випадку просто встановить нову планку immersive sim-ігор, в кращому — стане переворотом в ігротворенні, як Half-Life 2, Portal, Dark Souls, Resident Evil 4 тощо.

У мене все.

Звісно, крім цієї десятки, яку ми чекаємо особливо, є ще купа ігор, які ми з нетерпінням очікуємо та однозначно пограємо. Не оминемо увагою милої пригоди Night in the Woods, зацінимо римейк “Мор. Утопії“, возрадуємося поверненню Battletech, помахаємо кулаками в Absolver, скептично оцінимо Shenmue 3, вражатимемося NieR: Automata… і звісно, чекатимемо дат релізу Star Citizen, Cyberpunk 2077.

А виходу яких ігор ви чекаєте найбільше?